Ми з України: як митці минулого століття боролися за вільну Україну

Українська поезія схожа на дітей народжених у бомбосховищах. Вона зростала під вогнем, у підпіллях, в еміграції, в тюрмах та політичних таборах.

Ми вибрали п’ятьох митців минулого сторіччя, які не мовчали в найстрашніші часи і для яких Україна була понад усе. Сьогодні їх історії стають більш зрозумілими, а вірші звучать наче заповіти. «Митець потрібен своєму народові та й усьому світові тільки тоді, коли його творчість поєднується з криком його нації»Так писав Василь Стус, геній світового рівня, поет, що майстерно володів верлібром, перекладач Рільке та літературознавець, який розпочав моральну реабілітацію письменників «розстріляного відродження», чию пам’ять переписала радянська влада.

Саме Стус повернув із забуття непересічну лірику Володимира Свідзінського та раннього Павла Тичини (згодом, ці літературні розвідки будуть додані до судової справи проти Стуса).

Москва Стуса ненавиділа, як і все українське та волелюбне. Дозволену владою межу поет перетнув 1965 році на прем’єрі фільму «Тіні забутих предків» Параджанова, коли разом з Іваном Дзюбою і В'ячеславом Чорноволом попросив повну залу глядачів-інтелектуалів та партійних лідерів засудити таємні арешти поетів-шістдесятників.