Чому не вдається відпочивати без почуття провини?

Одним із останніх «дзвіночків» для мене стало те, що у якісь із вихідних минулого року відмовилася від зустрічі з друзями, бо треба було попрацювати.

А щоб ви розуміли, зараз поряд зі мною тільки ті люди, спілкування з якими мені цікаве і приносить радість.І ще минулого року багато міркувала про смерть.

Ні, це не про те, що стояла біля відчиненого вікна за крок до, а більше про її неминучість у моєму житті. У цьому контексті ставила собі таке запитання: "А коли настане мій час помирати, то про що я буду згадувати з більшою радістю; про що жалкувати; як тоді буду оцінювати, на що потрібно було витрачати час?".Звичайно ж, не знаю точної відповіді на це питання, бо ще не настав мій час помирати.

Але точно знаю, що буду згадувати із вдячністю та теплотою:- час, який провела з близькими людьми (які теж не вічні);- моменти, в які відчувала просту радість життя: коли слухала гарну музику, спостерігала та насолоджуюся красою природи; читала гарні книги;- коли реалізовувала свої ідеї та в мене "кипів" мозок;- коли дізнавалася щось нове та цікаве;- коли сміялася;- коли бачила як те, що я роблю допомагає людям жити їхнє життя краще для них самих;- коли працювала з вдячними та здатними поважати те, що роблю людьми;І ВСЕ.