Чому діти не розуміють батьків, а батьки забувають, як були дітьми? Огляд роману Каріни Армлос «Дорослі дівчата»
Згадайте, як ви сприймали батьків у дитинстві? Особисто для мене це були так звані «дорослі». Категорія, що включала «веселих дорослих», з якими добре гратись, або нудних, нервових і суворих дорослих, що не купляють морозиво та змушують вчити математику.
Інколи веселі дорослі, як мій батько, раптово перетворювались у суворих, тож треба було поводитись обережно, але потім знову ставали веселими.
Зазвичай, у юному віці це сприймалось просто і без рефлексій – «батько сьогодні роздратований, тож краще його не турбувати».
Кінець кінцем, казковий король теж інколи перетворюється на чудовисько, але завжди повертається назад, таке буває. На жаль, казки, як і діти, бачать доброту та злість героїв як вроджену сутність і, за виключенням діснеївської «Малефісенти», рідко рефлексують – чому зла мачуха стала злою, а Синя Борода вбивав своїх дружин.
