Воно є, але його нема.
Таке відчуття, що щось можна і треба сказати, а слів нема. А що є? Таке враження, що нічого нема для вираження цього, лише саме відчуття, що є щось, що має бути виражене, коли тебе щось повідомляє, що воно є.
Що це таке? Навіщо воно є в цьому світі, в мені? Куди сьогодні будемо жити? В кого дивитись? Про що не думати? Це щось таке дивне, насправді, щось таке, що не знаходить зараз в тобі вираження, окрім відчуття, що щось є.
Здається, на це можна не звертати увагу, тим паче, що обставини сприяють цьому: "нема тіла- нема діла", нема повітря в пепеповненому вагоні метро, нема надії на майбутнє, нема відчуття присутності сенсу життя, а от це відчуття, чогось є.
Воно прискіпливо вдивляється в твою свідомість розміщуючи в ній зародки непередбачуваної і незнаної дійсності у вигляді відсутності будь-якого вираження.
