Ірина Переверзєва, авторка Сьогодні я, як завжди, залишилася наодинці з грізним військом: 11-річним підлітком із бурхливими гормонами, милим, але грізним шаблезубим тигром п’яти років, двома некерованими крокодилами породи хаскі й дворняга, норовливим котом і свіжовисадженим (на мою голову) ніжним виноградиком, що потребує догляду.
І військо, відчувши мою розгубленість, дало бій! Ох, як дало! Ні, виноградик, звісно, сидів тихо і не відсвічував, але про нього пізніше.
Почалося все з самого ранку, коли ми збиралися їхати на заплановану зустріч однокласників сина (це той, у якого бурхливі гормони).
Ну як, збиралися. Ада (це яка тигр), як з’ясувалося за півтори години до старту, нікуди зовсім і не збиралася. Тому на заклик збиратися відреагувала гучним виттям, як і належить реліктовому звірові, жбурлянням предметів і заявою, що нікуди вона не поїде, там нудно і вона краще залишиться вдома сама.