Війна триває у житті науковиці та волонтерки Лариси Снігур вже десять років. Допомога евакуйованим з Криму родинам військовослужбовців та кримських татар, налагодження забезпечення частин та шпиталів, розшук зниклих… Все це Лариса Снігур робила з 2014 року, сподіваючись, що синові вже не доведеться стояти поруч з нею у волонтерському русі.
Але, на жаль, справдились найгірші прогнози щодо повномасштабного вторгнення. І виявилось, що багаторічний досвід спілкування волонтерки з родинами поранених не готує до того, що серед ушпиталених захисників буде її син.
Не менш травматичним став процес очікування чоловіка – після 24 лютого 2022 року жінка його вперше побачила через 7 місяців.
Як в цьому виснажливому очікуванні з війни не загубити себе та зберегти родину? Думки Лариси Снігур стануть у нагоді багатьом.