Якось одного зимового ранку приємний чоловік років 40-ка підвіз мене на машині. Під час знайомства я не міг не звернути увагу на те як він роздивлявся моє обличчя.
Іноді люди так роблять, щоб пригадати: знайомі вони з кимось чи ні. Якщо б я не спілкувався з різними людьми доволі часто, то це навіть могло б мене насторожити.
Проте, як мені здається, я помічаю добрі наміри людей і тому ця історія не про страх.«Ви віруючий?»-запитав мене чоловік. «Маєте на увазі чи не належу я до якихось християнських спільнот?» - перепитав його я.
Він схвально кивнув і посміхнувся. Звісно я як психолог не міг не поцікавитися чому у нього виникло таке запитання. На це чоловік 40-ка років мені відповів: «У вас щасливе і спокійне обличчя».