Німецький письменник Еріх Марія Ремарк, мабуть, один з найвідоміших пацифістів в літературі. Його відносять до представників «втраченого покоління», одного з тих майстрів пера, що пройшли жахи Першої світової війни і мирне життя зовсім не таким, яким воно здавалося на фронті.
Смерть, страх, несправедливість, пережитий досвід назавжди закарбувалися не лише в пам'яті цих письменників, а й на сторінках їхніх творів.
Своєю чергою, Ремарку, як нікому іншому, вдалося просто, але водночас глибоко описати, про що насправді говорять і думають в окопах прості солдати. «Кожний солдат залишається жити тільки завдяки тисячам різних випадковостей». «Фронт — це клітка, в якій нам доводиться напружено чекати, що буде далі». «Ми їдемо сюди звичайними солдатами, похмурими чи веселими, а коли потрапляємо в зону, де починається фронт, то стаємо напівлюдьми, напівтваринами». «Дивно, наскільки кровопивці люблять моралізувати». «Отак вони всі думають, оті сотні тисяч Кантореків!
Залізна молодь! Молодь! Кожному з нас не більше двадцяти. Та хіба ми молоді? Хіба ми молодь? То було колись. Тепер ми старі люди». «Ніхто начебто не хоче війни, аж раптом вона вже тут.