Надя Куприненко, киновед, обозреватель WoMo Моє зростання припало на 80-ті роки. Тоді ще досить часто звучали відголоски самобутньої, яскравої і дуже популярної у 70-ті української естради. «Смерічка», «Кобза», «Світязь» — ВІА, які повсякчас крутили по тодішньому радіо, телебаченні, переспівували на безлічі танцмайданчиків, у клубах, на весіллях, у кафе та ресторанах. «Червона рута» звучала скрізь. «Червона рута» звучить досі.
24 червня в кінотеатрах України почався широкий прокат документального фільму «Вусатий фанк». Фільм про минуле, у якому музика намагалася прискорити майбутнє.
Коли ми стверджуємо, що музика не має кордонів — цю аксіому як ніщо інше прекрасно ілюструє період в історії України, про який ідеться у фільмі.
Та музика не мала кордонів географічних, ідеологічних, інформаційних і навіть часових. Їй вдалося не завдяки, а всупереч, йти в ногу з тодішніми світовими трендами, помноживши їх на українську самобутність. «Поставте цю музику, наприклад, Гербі Генкоку —