Мене звати Олена і 21 березня мені вдалося евакуювати рідних з Чернігова. Це був найстрашніший і найщасливіший день у моєму житті.
Війна всіх заскочила зненацька. Не те щоб ми були поза новинами. Але вірити в реальність повномасштабної війни було складно.
Вона здавалася абсолютно алогічною. А ми були по-щасливому наївні. 24 лютого ми з хлопцем зустріли в Ірпені; прокинулися під вибухи в Гостомелі.
Погано пам’ятаю наступні два дні. Ми постійно тікали. Втікали з Ірпеня. Ночували в підвалі в Нових Петрівцях. Втікали з Києва під вибухи зусібіч.


