Як художник Давид Бурлюк став Головою Земної кулі, підкорив світ — і до скону залишився українцем. Майбутній митець світового масштабу, що народився 21 липня 1882 року в Харківській губернії, завзято малював з дитинства — з другого класу вже мав прізвисько «художник».
Вважав себе нащадком запорожців і хана Батия, через що й назвався потім «татарсько-запорізьким футуристом» (у руській літописній традиції монголів називали «татарами»).
Вчився в Одеській художній школі, де створював по пів десятка етюдів на день, потім у Мюнхені й Парижі. В 1900-х стався перехід від Бурлюка — відчайдушного реаліста до імпресіоніста, неопримітивіста, а потім і до футуриста, засновника групи кубофутуристів-будетлян «Гілея», що здійснив власну — мистецьку — революцію на теренах Російської імперії.
Перші книги футуристів було надруковано в Херсоні й Каховці – потужна енергетика картин Бурлюка вкорінена там само, у «Геродотовій Гілеї»: половецькі кам’яні баби, скіфські степи й розписи на давній кераміці живили його творчість.